John 4

Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебува́є“. 1

Ісус кидає Юдею

2Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван, 3хоч Ісус не христив Сам, а учні Його, 4Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю.

Ісус і самарянка

5І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити. 6Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові. 7Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. ▼

▼Цебто, коло години дванадцятої.

8Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“ 9Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви. 10Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами. 11Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. 12Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ▼

▼По-гебрейському „жива вода“ — джерельна вода.

? 13Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“ 14Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву. 15А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“. 16Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“. 17Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“. 18Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. 19Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“. 20Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти. 21Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“. 22Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви. 23Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. 24Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців. 25Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“. 26Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, ▼

▼Гебрейське Mešijah Месія, грецьке Χριστός.

— як Він прийде, то все розпові́сть нам“. 27Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“. 28І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ 29Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: 30„Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ 31І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли.

Готові ниви для жнив

32Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ 33А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“. 34Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ 35Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. 36Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони! 37А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи. 38Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. 39Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.

Уві́рування самаря́н

40З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“ 41А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. 42Значно ж більш вони ввірували через слово Його. 43А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“

Ісус вертається до Галілеї

44Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею. 45Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй. 46А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.

Уздоровлення сина царедворця

47Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі. 48Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. 49Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“ 50Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“ 51Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов. 52А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“. 53А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій ▼

▼Цебто, о першій дня.

годині гаря́чка поки́нула його“. 54Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.